Серед мільйонів історій, є й наша
з донечкою, яку я могла втратити….
Зараз мороз по шкірі.
Згадала, як побіліла Крістіна( донечка має проблеми з серцем), як трусилися ї руки, підборіддя , як вона кричала на мене: “Вони її забрали, ми не врятували її”. Панічна атака. Ступор.
Я кричала на неї, вона як риба хватала повітря!
Це був останній день нашого спротиву. Ворог торкався своїми граблями до усіх нас, жменьки маленьких жіночок. Вони гребли людей в автозаки. Пам’ятаєш, Наталя Білич ?
Кидали під ноги світлошумові гранати. Ми.
Тисячі нас.
Гнали ворога . Пам’ятаю Тетяна Єрмак , любима вчителька української мови та літератури донечки з хворими ногами виходила з усіма нами на щоденні акції протесту. Мої учні, наш охоронець.
Таких історій тисячі, ми всі виганяли ворога, всі свідомі мелітопольці!
Ми постійно думаємо і молимося за усіх вас,
вільні в окупації українські люди,і пам’ятаємо
як це було, тисячам незламних та нескорених – низький уклін. 💙🇺🇦🍒🍒🙏